Ефективні форми співпраці з батьками

Ефективні форми співпраці з батьками

 по вихованню у молодших школярів

відповідального відношення до навчання

На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім’я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання дітей.

Сім’я – один з найдавніших соціальних інститутів: вона виникла в надрах первісного суспільства значно раніше, ніж класи, нації і держави. Суспільна цінність сім'ї обумовлена її «виробництвом і відтворенням» безпосереднього життя, вихованням дітей, формуванням їхньої індивідуальної свідомості. Сім'я є осередком суспільства, і на її функціонування впливають усі соціально-економічні й культурні процеси (як позитивні, так і негативні), що відбуваються в ньому. На сім'ю та її моральний стан безпосередньо впливають фактори навколишнього соціального середовища, те, що ми спостерігаємо в трудовому колективі, за місцем проживання, у повсякденному житті. Природно, чим вище культура суспільства, тим вище культура сім'ї. Життя сім'ї характеризується матеріальними і духовними процесами. Через сім'ю змінюються покоління людей, у ній людина народжується, через неї продовжується рід.

 «У процесі виховання людської особистості діє багато сил: по-перше, сім'я, а в сім'ї найтоншим і наймудрішим скульптором є мати; по-друге, особа педагога з усіма його духовними багатствами й цінностями, з його знаннями, уміннями, захопленнями, життєвим досвідом, інтелектуальними, естетичними, творчими потребами, інтересами, прагненнями; по-третє, колектив (дитячий, підлітковий, юнацький) з усією його могутньою силою виховною впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа виховання, тобто її самовиховання; по-п'яте, духовне життя вихованця у світі інтелектуальних, естетичних і моральних цінностей – я маю на увазі передусім книжку; по-шосте, зовсім непередбачені скульптури».

В. Сухомлинський

Основне завдання школи – навчати і виховувати дітей, забезпечити їх протягом навчального періоду якісними знаннями, які вони могли б успішно реалізувати в майбутньому. На сьогоднішній день перед усіма школами стоїть питання: як навчати й учитися на уроці так, щоб успішно вчити всіх дітей не за рахунок домашніх завдань, не за рахунок можливостей сім’ї, без поділу за здібностями, без репетиторів та індивідуальних занять. Вирішується проблема зацікавленості школярів до навчання, над якою працюють провідні педагоги та психологи сучасності. Відомо, що найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання. Метою роботи є визначення методичних аспектів підвищення мотивації навчання та навчальних досягнень учнів, шляхів вирішення даної проблеми. Одним із шляхів формування позитивного ставлення дітей до навчання є створення системи мотивів діяльності особистості, яка піддається педагогічному управлінню і забезпечує визначення поведінки учнів і їх ставлення до вивчення того чи іншого навчального предмета. Під мотивацією розуміють сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості. Основними мотивами навчання у школярів є: особистісний розвиток, інтерес, результат діяльності, бажання у майбутньому стати кваліфікованим спеціалістом, потреба у пізнанні нового. Кожний з цих мотивів може вносити різний внесок в загальну мотивацію, причому як позитивний, так і негативний. Вивчення особливостей мотиваційної спрямованості дає можливість виявити порушення в системі взаємин учня, учителя, родини, і на цій основі урізноманітнювати засоби і методи навчання, ставити конкретні та реальні завдання і цілі (оскільки у дитини може акцентуватися боязнь невдачі), здійснювати корекцію психологічного захисту, застосовувати при необхідності позитивну оцінку досягнень, і тим самим створювати найбільш оптимальні умови підтримки навчального процесу. Перспективу навчання учні вбачають у можливості саморозвитку, самореалізації, розширення світогляду, досягненні успіху, самостійності та незалежності. Важливість і користь занять поєднується із цікавістю, захопленістю, інтересом, а іноді з таємничістю та романтичністю. Розглядаючи мотивацію навчання школярів у динамічному ракурсі, виявлено певні особливості зазначеного процесу.

За роки праці в школі, ми, вчителі, переконалися, що самостійно, без допомоги школи, педагога не всі батьки з цим завданням справляються. Їх необхідно навчити цьому. Тому задовго до прийому дітей у перший клас знайомимось з батьками, проводимо індивідуальні бесіди, анкетування, тестування, знайомства за «круглим столом», рольові ігри. Відвідуємо родини вдома, де як правило, розмова стає відвертішою, а це дає змогу визначити  сильні й слабкі сфери сімейних стосунків. Батьки одержують консультації з різних питань, що їх цікавлять. Нас  цікавлять три питання:

- Загальна атмосфера, мікроклімат в сім’ї, як складаються відносини між батьками та іншими членами родини.

- Чи створені необхідні умови для навчання дитини? Чи є куточок для школяра?

- Особливості дитини, її інтереси й нахили, сильні й слабкі якості характеру, які труднощі трапляються у вихованні.

На основі обробленої інформації плануємо роботу з ними. Перший крок – всеобуч. На ньому батьки не пасивні слухачі, а співрозмовники, які прислухаються до наших порад, разом шукаємо шляхи вирішення поставлених проблем, розв’язують педагогічні ситуації, ділимося досвідом виховання своїх дітей вдома.

Форми взаємодії з батьками обираємо різні: прес-конференції з проблем сімейного виховання, інтелектуальні ігри “Що? Де? Коли?”, “Самий розумний”, бесіди, диспути, презентація сімей, які мають успіхи у вихованні своїх дітей. Започатковуємо “Скриньку довіри” (збір запитань для індивідуальних консультацій), виставку літератури “Сімейна педагогіка в класній бібліотеці, дні відчинених дверей, відкриті уроки для батьків, консультаційний пункт «Виникло питання», день довіри, листування, ділові ігри, турніри з актуальних питань. Одним із відповідальних завдань вважаємо – зробити батьків активними учасниками навчально-виховного процесу бо, в першу чергу, хочемо виховати в своїх учнів загальнолюдські цінності, інтелігентність, здатність до творчості, почуття особистої гідності, незалежність у судженнях і відповідальність у вчинках, самостійність, високої духовної культури (чесності, совісті, людської гідності, справедливості, здатності сприймати людей, не бути байдужими, співпереживати, виявляти милосердя, любити і поважати людину. Життя дитини у всій його повноті проходить у школі і залежить від міжособистісних відносин, стосунків, хоча всім відомо, що головні вихователі і вчителі дитини – це її батьки і лише завдяки їм можна досягти успіху. Нам  вдається сформувати міцну класну родину з соратників у вихованні і навчанні, відійшовши від традиційного проведення зборів, свят. У класах панує щедрий обмін увагою, добротою, творчістю серед сімей. Батьки не глядачі, а учасники кожного заходу.   Вони виконують різноманітні ролі у виставах, змагаються між собою у сімейно-спортивних конкурсах, співають, танцюють разом з дітьми, відпочивають на природі. Не “переробляти” батьків, а змінити їхнє ставлення до виховання в цьому ми бачимо своє завдання, як вчителів. Досягти певних результатів допомагають колективні творчі справи. У підготовці проведенні, оформленні цих свят, батьки стають учасниками, ведучими, виконавцями, гравцями. Це дуже подобається дітям, коли поруч з ними їхні батьки: помічники, порадники, судді, вболівальники.

З традиційних форм роботи з батьками залишилися лише організаційні збори батьків, що як правило, проводяться до початку навчального року і мають на меті розкриття учителем навчально-виховних завдань на рік, а також вибори батьківського комітету.

Перш ніж планувати їх роботу досконало вивчаємо особистість кожної дитини, родини, батьків та умови їх проживання і виховання. Перші загальні збори “Знайомство з першою вчителькою” проводимо в присутності дітей, батьків, вихователя дитячого садка, в якому виховувалася дитина. В ході бесіди «В сім’ю входить школа» розповідаємо, що слід придбати до початку навчального року, та головним чином – як підготувати дитину фізично, психологічно, інтелектуально. Звертаємо увагу батьків на те, що час, який залишиться, слід використати для зміцнення здоров’я і загартування організму дитини, розвитку її допитливості, бажання вчитися, а також мислення і мовлення.

Це знайомство допомагає нам у побудові виховної і навчальної практики знімає усередненість у підході до вихованців, активізує розвивальні можливості кожного з них. Так з батьками проводяться: «Школи для батьків», «Як розвивати творчу уяву дитини?», тиждень відкритих уроків “Що вміє ваша дитина?”, рольова гра “Ранок у вашому домі” (психологічне спілкування), ринг “За” і “Проти” на тему: «Дитину треба любити». І як результат: це підвищення педагогічної культури батьків, збагачення знаннями про формування особистості дитини, вироблення єдиного із школою підходу до дітей. Це сприяє детальному розбору в індивідуальних особливостей і можливостях своїх вихованців, визначити рівень вимог до кожного з них.

Наприкінці кожного навчального року замість зборів проводимо День сім’ї, що включає в себе відкриті уроки для батьків, короткочасні конкурси, виставки малюнків, виробів, робіт гуртківців, зустріч з адміністрацією школи, консультації, планування відпочинку дітей влітку, подяка і нагородження кращих батьків, дітей в різних номінаціях. Так серед матусь визначаємо фею-солодуню (мама, яка найкраще готувала солодощі до свят), фея мудрості (мама, яка допомогла виправитися дитині у поведінці), фея терпіння (допомогла дитині побороти труднощі в навчанні). Серед батьків містер всезнайка, містер інтелект, пан спортсмен, пан музикант та інші. Почесні звання серед учнів: міс чарівність, міс дюймовочка, міс доброзичливість, містер посмішка, містер мускул, містер кмітливість, чемпіон по спізнюванню.

Система колективних справ з батьками допомагає сформувати родинний колектив, виявити і успішно використовувати у навчально-виховному процесі, можливості сім’ї домагатися єдності впливу на дитину, формувати відповідальність батьків за організацію дозвілля, відродження традицій, звичаїв тощо. Успішно пройшли проведені родинні свята «Будьмо знайомі», «Розумники і розумниці», «День матері», свято для татусів «Тепло отчого дому», «Прощання з початковою школою». Успіхом користуються турніри кмітливих, лицарів.  Вже це зближує і об’єднує дитину, школу, сім’ю. Регулярними стали відкриті уроки для батьків, де звертаю увагу не стільки на методичну роботу, а характер спілкування, стосунки вчителя з класом і способи роботи з дітьми.

Кожну дитину вітаємо з днем народження листівкою чи записом в щоденнику. А батьки відповідно пригощають солодощами всіх однокласників в цей день. Клас готує імениннику призи-сюрпризи.

Щотижня намагаємося індивідуально розмовляти з кожним батьком (матір’ю) з питань, що виникають. Постійно шукаємо творчі, нестандартні шляхи співпраці не лише з мамами, а з усіма іншими членами сім’ї. Відвідуючи родини вдома, ставимо кожного разу мету відвідування, наприклад:

- Чи існують в сім’ї спільні інтереси, захоплення, як вони зародились та підтримуються?

- Чим займається родина вечорами, у вихідні дні? Як ставляться діти до бабусі, дідуся та інших членів сім’ї?

- Як привчають дітей читати художню літературу, дитячу пресу, як розвивають інтереси дітей їх захоплення?

- Як виховують дітей безкорисливість, увагу до оточуючих, чуйність та вміння піклуватися про інших?

- Як батьки реагують на вияви дитячої жорстокості, черствості, байдужості?

- Як у сім’ї організовується колективне виконування господарських справ?

- Чи бувають конфлікті ситуації, їх причини та шляхи розв’язання? Та інші.

Відпрацьовується різна форма проведення цієї зустрічі. Це і рейди з батьківським комітетом, тестування, діагностування, відверта розмова, порада, консультація. Виробляються пам’ятки для батьків з різних питань.

Досвід пропонує, що найефективніших результатів педегогізації батьків досягається на заняттях всеобучу за умови, коли батьки перебувають у становищі не пасивних слухачів, а співрозмовників. Консультації ведуться тоном поради, спільно з батьками шукаємо шляхи усунення помилок, недоліків, проблем. Поради мають бути методично обгрунтовані, конкретні й доступні для батьків з різною педагогічною підготовкою (див. додатки).

Всеобуч включає також:

- діагностичне анкетування батьків для визначення їх категорії та планування роботи;

- створення спеціальної методичної бібліотечки та уточнення лекцій;

організацію спортивних змагань, інтелектуальних ігор між сім’ями на зразок “Спортивна сім’я”, “КВК”, “Що? Де? Коли?”, “Еврика” та інші.

Досить давно змінені підходи проведення батьківських зборів (див. додатки). Майже завжди проводимо їх у вигляді дискусій “за круглим столом” на заздалегідь визначену тему. А для того щоб правильно дібрати тематику, в кінці кожного навчального року на останніх зборах батьки передають “кошик проблем”. Цей “кошик” заповнюють підготовленими завчасно вдома картками, де вказані цікаві вислови, ідеї, повчальні історії чи спірні питання, що стосуються навчання та виховання дитини. Потім з членами батьківського комітету вивчаємо цей матеріал, групуємо його за тематикою та виносимо на розгляд і обговорення на батьківські збори в наступному навчальному році. Вже традицією в роботі з батьками стає гра “Конверт запитань” – вільний обмін думками на конкретну тему в дружньому оточенні.

В конверті зібрані на окремих картках запитання, що стосуються зборів. Наприклад:

1.         Щаслива сім’я, яка вона?

2.         Корекційна робота з дітьми, які відстають у навчанні

3.         Згуртовують чи роз’єднують вашу сім’ю труднощі?

4.         Ви не задоволені вчинком та поведінкою вашої дитини? Ваші дії?

5.         Як виховати дитину сильною?

6.         Що найголовніше в сімейному житті?

7.         Як зробити дитину щасливою?

 Висновок

Головна наша турбота, як класоводів, у взаєминах з батьками – вести справу так, щоб сім’я навчала розумного, доброго, позитивно впливала на школяра, налагоджувати тісні ділові взаємні контакти, котрі мають грунтуватися на взаємній довірі, слід бути порадником, довіреною особою кожної родини в школі.

Батьки й учителі, всі дорослі особи покликані впливати на молоде покоління так, аби воно виросло й розвинулось на людей міцних, здорових, національно і державно свідомих, освічених, витривалих тілом і душею, на доброзичливих, самостійних, чесних, розумних, працьовитих, професійно компетентних, ерудованих, культурних, підприємливих, ініціативно-творчих, корисних членів суспільства, палких патріотів України, вільних громадян незалежної української держави, які своє особисте щастя бачать у світлій долі рідної Вітчизни.

 Додатки

Батьківські збори

«Як батьки можуть допомогти дитині добре вчитися»

Мета: довести батькам, що дотримання режиму дня – важлива умова успішного навчання дитини; показати значення шкільної оцінки вжитті дитини; формувати культуру батьківського сприйняття учбових умінь своєї дити­ни; дати батькам поради щодо контролю за виконанням домашніх завдань школярами.

Коментар: класний керівник проводить із учнями анкетування, готує анкети і пам'ятки для батьків.

 Анкета для учнів «Навіщо я вчуся читати і писати»

Позначте вислови, з якими ви погоджуєтесь.

Ø  Щоб більше знати.

Ø  Розумію, що знання мені потрібні для майбутнього.

Ø  Хочу бути культурною і розвиненою людиною, корисною людям.

Ø  Розумію, що учень повинен добре вчитися.

Ø  Розумію свою відповідальність за навчання перед класом.

Ø  Хочу одержувати хороші оцінки.

Ø  Хочу, щоб вчителька і батьки мене хвалили.

Ø  Не хочу, щоб мене лаяли батьки і вчителі.

Ø  Не хочу, щоб товариші по класу засуджували мене за погане навчання.

Ø  Хочу бути кращим учнем у класі.

Ø  Не хочу бути гіршим за інших, відставати від одноклас­ників в навчанні.

Ø  Хочу самому собі довести, що можу всьому навчитися.

Ø  Тому, що заставляють батьки. Щоб читати цікаві книжки.

Ø  Тому, що вчитися цікаво.

Ø  Щоб вирости освіченою людиною.

Ø   Щоб писати листи.

Ø  Тому, що всі діти вчаться.

Ø  Не знаю.

 Анкета для учнів «Закінчи речення»

1.                   Якщо я одержую хорошу оцінку, то...

2.                   Якщо я одержу погану оцінку, то...

3.                   Мої батьки говорять, що я можу вчитися ...

4.                   Мої батьки говорять, що я не можу вчитися...

5.                   Якщо я одержую «дванадцять», то батьки мені...

6.                   Якщо я щось не розумію в домашньому завданні, то батьки говорять...

7.                   Якщо я звертаюся до батьків із проханням допомогти, то вони ...     

8.                   Батьки хочуть, щоб я був...

 Анкета для батьків

Відзначте ті фрази, які ви найчастіше використовуєте в спілкуванні із своєю дитиною, аналізуючи її навчання.

—                 Що ти одержав сьогодні?

—                 Нічого, не турбуйся, у нас є час все виправити.

—                 Я так і знала. І в кого ти такий уродився?

—                 Марш у свою кімнату і не показуйся мені на очі!

—                 Адже ти розумниця, і наступного разу вчителька в цьому переконається.

—                Скільки можна тобі це пояснювати!

—                Тобі потрібна моя допомога або ти спробуєш ще раз зробити самостійно?

—                Хто-небудь одержав кращу оцінку, ніж ти?

—                Сідай і вчи ще раз, а я потім перевірю!

—                Давай спробуємо розібратися в тому матеріалі, який для тебе такий важкий.

—        Знаєш, коли я була маленькою, мені цей матеріал також давався насилу.

―      Давай ще раз заглянемо в підручник. Я думаю, нам це допоможе.

—                От так і будеш на двійках і трійках їхати!

—                От прийде батько! Він тобі покаже за двійку!

—                Подивися, як я вчився, а ти?

 Анкета для батьків «Закінчіть речення».

1.                  Я знаю, що шкільна оцінка – це...

2.                  Я говорю своїй дитині, що шкільна оцінка – це...

3.                  Коли моя дитина йде в школу, то я прошу її...

4.                  Коли моя дитина йде в школу, то я вимагаю від неї...

5.                  Коли  моя  дитина  йде  в школу,  то  я бажаю  їй...

6.                  Коли моя дитина отримує хорошу оцінку, то я...

7.                  Коли моя дитина отримує погану, то я  …..

 Пам'ятка для батьків «Як ставитися до оцінок дитини»

—          Не сваріть свою дитину за погану оцінку. їй дуже хочеться бути на ваші очі хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає брехати і вивертатися, щоб бути на ваші очі хорошою.

—          Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювала та результат її праці не високий. Поясніть їй, що важливий не лише високий результат. Більше важливі знання, які вона зможе набути в результаті щоденної, наполегливої праці.

—          Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці семестру заради вашого душевного спокою.

—          Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися і пристосовуватися заради позитивного результату у вигляді високої оцінки. Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об'єктив­ності виставленої вашій дитині оцінки вголос.

—          Є сумніви — йдіть у школу і спробуйте об’єктивно ро­зібратися в ситуації.

—          Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей в проблемах власних дітей.

—          Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.

—              Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам’ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити. Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.

—              Демонструйте позитивні результати своєї праці, щоб дитині хотілося вам наслідувати

Пам'ятка для батьків «Як допомагати дитині в приготуванні домашніх завдань»

—              Посидьте зі своєю дитиною на перших порах вико­нання домашніх завдань. Тому, наскільки спокійними і упевненими будуть її перші кроки, залежать її майбутні шкільні успіхи.

—              У вашої дитини не сформована звичка робити уроки? Формуйте у неї цю звичку спокійно, перетворіть ритуал по­чатку виконання уроків у захоплюючу гру, нагадуйте про уроки без криків, будьте терплячі.

—              Оформіть робоче місце дитини, поставте красивий і зручний стіл, повісьте лампу, розклад уроків, цікаві вірші і побажання школяреві перед початком виконання уроків.

—              Вчіть виконувати уроки лише в цьому робочому куточку.

—             Поясніть дитині головне правило учбової роботи — учбове приладдя повинне завжди знаходитися на своєму місці. Постарайтеся привести в приклад своє робоче місце.

—             Постійно вимагайте від дитини приведення в порядок робочого місця після виконання уроків. Якщо їй важко це робити або вона втомилася, допоможіть їй. Пройде небагато часу, і вона сама прибиратиме своє робоче місце.

—             Якщо дитина у вашій присутності робить уроки, нехай сформулює вам, що вона повинна зробити. Це заспокоює дитину, знімає тривожність. Деякі діти, наприклад, вважають, що вони завдання не так зрозуміли і відчувають страх, ще не розпочавши це завдання виконувати.

—             Якщо дитина щось робить не так, не поспішайте її лаяти. Те, що вам здається простим і зрозумілим, для неї поки здається таємничим і важким.

—             Вчіть вашу дитину не відволікатися під час виконання уроків; якщо дитина відволікається, спокійно нагадуйте їй про час, відведений на виконання уроків.

—          Якщо дитина виконує письмове завдання, звертайте більше уваги на те, щоб вона писала чисто, без помарок, із дотриманням полів.

—          Не примушуйте свою дитину багато разів переписувати домашнє завдання. Це підірве ваш авторитет і її інтересдо школи і навчання.

—             Прагніть якомога раніше привчити дитину робити уроки самостійно і звертатися до вас лише у разі потреби.

—             Кожного разу, коли вам хочеться вилаяти свою дитину за погану оцінку або неакуратно зроблене завдання, пригадайте себе в її віці, посміхніться і подумайте над тим, чи захоче ваша дитина через багато-багато років пригадати вас і ваші батьківські уроки.

—             Навчіть її виконувати будь-яку справу у тому числі і домашні завдання із задоволенням, без злості і роздратування. Це збереже її і ваше здоров'я.

—             Врешті-решт, радійте тому, що у вас є таке щастя – із кимось робити уроки, комусь допомагати дорослішати!

 Бесіда з батьками

Шановні батьки! Ваша дитина стала школярем. Життя її круто змінилося. І психологічний зміст цієї зміни нам вже відомий – це зміна ведучого типу діяльності. Гра поступається своїм місцем навчанню. Що ж слід робити батькам, щоб цей перехід пройшов по можливості безболісно, щоб не з’явилося стійкої огиди і опору по відношенню до своїх нових обов'язків? Сім'я може зробити дуже багато. Це перш за все дотримання режиму, що допомагає дитині справитися із учбовим навантаженням, сприяє зміцненню її здоров’я, захищає її нервову систему від перевтоми.

Плануючи учбову роботу школяра й інші його обов'язки по дому, вільні заняття, батькам важливо мати на увазі, що всьому повинно бути відведено певний час. Звичайно, інколи доводиться просити дочку або сина допомогти в чо­мусь, коли ця допомога необхідна незалежно від звичного розпорядку дня. Та не можна це робити постійно, не зважаючи на те, чим зараз займається дитина. Нерідко буває так: тільки школяр розклав книги, сів за уроки, як його посилають у магазин. Розпочав хлопчик читати цікаву книгу – його посилають погуляти із молодшим братом. Залежно від типу нервової системи дитини таке  «пере­микання» може відбуватися швидше або повільніше. Діти із рухливим типом нервової системи легше справляються із завданням переналаштуванням з однієї справи на іншу, а повільні зазнають при цьому особливі труднощі. Молодший школяр через свої вікові особливості ще не уміє швид­ко перемикатися з однієї справи на іншу. Щоб кинути одне заняття, на яке вона налаштувалася, і приступити до іншого, дитині доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягти на своєму і не виконати прохання батьків. У результаті з’являється загальне незадоволення, відчуття засмучення.

Інколи внутрішнє небажання, пов'язане з трудністю перемикання, виявляється в грубості. На пропозицію матері або батька виконати несподіване доручення дитина раптом говорить: «Не піду я нікуди. Завжди, як тільки розпочну що-небудь цікаве, так обов'язково інше заставлять робити». Батьки повинні дати дитині час на те, щоб перебудуватися, психологічно підготуватися до нової справи. Напри­клад, дочка читає книгу, а її необхідно послати в магазин. Мати говорить дочці: «Аліна, як тільки дочитаєш сторінку, треба буде піти в магазин. От я тобі поклала тут гроші». Або сину: «Закінчуй грати на комп'ютері, через 10 хвилин на­риватимемо на стіл».

Будь-яке необґрунтоване перемикання дитини з однієї справи на іншу (якщо це стало звичайним в сім’ї) шкідливо і тим, що дитина змушена кидати почату роботу, не закінчивши її. Якщо це увійде до системи, то у школяра буде вихована погана звичка – не доводити справи до кінця. Всі ці факти важливо враховувати батькам дітей молодшого віку, в якому починає формуватися ставлення до своїх обов’язків, уроків, громадських доручень, до праці.

Режим передбачає обов'язкове перебування дітей на повітрі. Вчитель підкреслює, що батьки не повинні порушувати цієї вимоги. Таким чином, батьки повинні зрозуміти, що х головна задача – допомога дитині молодшого шкільного віку в організації її часу удома.

Організована, посидюча і уважна дитина буде добре працювати на уроці.

Вчитель розповідає батькам про те, як вони повинні контролювати виконання домашніх завдань школярами. Передусім треба постійно стежити за записами домашніх завдань у щоденнику. Після цього важливо перевірити сам факт виконання домашнього завдання. А потім проглянути і правильність його виконання. Дорослі помітили помилку в зошиті – не треба поспішати показувати, де вона. Дитина повинна привчатися до самоконтролю. Спочатку треба сказати: «Ти неправильно розв'язав приклад. Пригадай, як ти перевіряв розв'язання таких же прикладів у класі. Яким способом можна перевірити – є у тебе помилки чи ні?» І лише в крайньому разі прямо показати, де допущена помилка.

Нерідко батьки, крім завдань вчителя, навантажують свою дитину додатковими (необхідними, на їхню думку) учбовими заняттями. У таких батьків дитина виконує спочатку завдання на чернетці, потім переписує його в чистий зошит. Якщо вчитель задає додому два стовпчики прикла­дів, батьки примушують дитину виконати чотири – краще буде знати! Причому все це робиться за рахунок вільного часу. Дитина перевтомлюється,швидко втомлюється і нерідко починає вчитися не краще, а гірше. Вона втрачає інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею. Вчитель повинен роз'яснити батькам: якщо вони дають додаткові завдання своїй дитині, то кількість і зміст їх повинні бути погоджені із ним.

Інколи діти прагнуть, прийшовши зі школи, відразу ж сісти за уроки. Це прагнення заохочують деякі батьки. У дітей же таке бажання викликається їх невмінням перемкнутися з одного виду діяльності на інший. Правильний розпорядок дня вимагає, щоб після школи дитина відпочила, погуляла і лише потім почала готувати уроки. Вчитель повинен роз’яснити батькам, скільки часу йде на приготування уроків у середньому і які відхилення від цього часу допустимі для дітей з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей і темпів розвитку. Довго сидіти за приготуванням уро­ків — це ще не означає добре їх приготувати. Нескінченне сидіння за уроками, які можна зробити набагато швидше, зазвичай пояснюється нестійкістю уваги дітей, невмінням зосередитися на одному предметі. У цьому випадку дитина напише, наприклад, рядок, а потім відвернеться і розпочне розповідати про те, що було сьогодні в класі; знову повернеться до письма, знову відвернеться — почне стругати олівця та ін. Звичайно, це відбивається на якості привчити дитину до посидючості, батьки ставлять перед нею завдання — укластися в певний час, ставлять перед нею годинник; вона ж, дивлячись на годинник, вчиться розподіляти свої заняття за часом.

Не всі діти однаково розвиваються, деякі навіть у першому класі слабо засвоюють учбовий матеріал, починають підставам. Цей недолік міг би бути подоланий з часом, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять із дитиною, буквально вдовблюючи в її голову урок. Дратуючись, вони починають кричати на сина або дочку, називати їх тупицею. В результаті справа йде ще гірше, дитина починає ненавидіти навчання, а іноді і школу, як винуватицю своїх невдач. Терпіння батьків, доброзичливий тон — важлива умова успішної допомоги дитині в навчанні.

Головне завдання батьків — проконтролювати, коли дитина сіла за уроки, чи все зробила, підказати, де шукати відповідь на питання, але не давати готової відповіді, виховуючи у дітей самостійність.

Як уже наголошувалося, шкільна оцінка грає значну роль ужитті дитини і сім’ї; саме шкільна оцінка часто являється причиною сварок між членами сім'ї і мірилом цінностей у вихованні дитини.

Типові ситуації, пов'язані з шкільною оцінкою, які можуть скластися в сім'ї:

—          дитина не хоче робити уроки самостійно і чекає батьків доти, поки вони не повернуться з роботи;

—          дитина виконує домашнє завдання але вчитель оцінює виконане завдання поганою оцінкою;

—          під час виконання домашнього завдання дитина відволікається, робить помилки, неохоче доводить почату справу до кінця;

—          дитина пише погано, неакуратно, а переписувати завдання не хоче;

—          дитина приходить додому із черговою поганою оцінкою;

—          дитина одержує погану оцінку, але говорить батькам, що одержала відмінну оцінку. Це повторюється досить часто;

—          дитина звинувачує вчителя в тому, що він несправедливий в оцінці її знань.

Ефективність учбової діяльності школяра залежить не лише від системи добре засвоєних знань, володіння прийомами розумової діяльності, але й від рівня самооцінки. Існує тісний зв'язок між успіхами в учбовій діяльності і розвитком особистості дитини.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується в основному під впливом вчителя. Особливе значення діти надають інтелектуальним можливостям і тому, як їх оцінюють інші. При цьому їм важливо, щоб позитивна оцінка була загально признана. Самооцінка і пов’язаний з нею рівень досягнень є особистими параметрами розумової діяльності і дозволяють судити про те, як відбувається про­цес розвитку особистості молодшого школяра під впливом учбової діяльності.

Загальновідома методика А. І. Ліпкиної «Три оцінки». Учням пропонується виконати будь-яке письмове завдання. Робота оцінюється трьома оцінками: адекватною, завищеною і заниженою. Перед роздачею зошитів із проставленими оцінками учням говорять: «Три вчительки із трьох різних шкіл перевіряли ваші роботи. У кожної склалася власна думка про виконане завдання, тому вони поставили різні оцінки. Обведіть кружками ту оцінку, з якою ви згодні». Потім проводиться індивідуальна бесіда з кожною дитиною, в ході якої з’ясовуються відповіді на питання:

1.                   Яким учнем ти себе вважаєш: середнім, сильним або слабким?

2.                   Які оцінки тебе радують, які засмучують?

3.           Твоя робота заслуговує оцінки «6», а вчителька поставила «8». Ти зрадієш цьому чи засмутишся?

В ході бесіди дорослий прагне не нав'язувати свою думку. Рівень самооцінки визначається за наступними показниками:

а)           збіг або неспівпадаіння самооцінки із оцінкою вчителя;

б)           характер аргументування самооцінки: аргументування, спрямоване на якість виконання роботи;

в) стійкість або нестійкість самооцінки про яку судять за ступенем збігу характеру виставленої учнем самому собі оцінки і відповідей на питання. Самооцінка може бути адекватною, завищеною або зниженою.

Якщо у дошкільників наявність завищеної самооцінки нормальним явищем, за умови, що вона виявляється не постійно (не у всіх тестуваннях), то у школярів завищена самооцінка (також, як і занижена) вимагає уваги педагога, психолога і батьків.

Таким чином, ми розглянули основні напрями роботи батьків, які допоможуть дитині добре вчитися.

Як допомогти дитині у навчанні? Як покращити її успішність? Відповіді на ці запитання ви знайдете, користуючись такими порадами.

Поговоріть із дитиною про її ставлення до навчання: чому вона вчиться, чого боїться найбільше (розчарува­ти батьків, зробити помилку  не отримати бажаного результату та ін.).

Розвивайте її пізнавальні інтереси, її потреби в інтелек­туальній активності.

Розкажіть їй, що оцінка, яку вона отримує не так важ­лива, як важливо те, про що вона дізнається. Про оцінки забудуть, а знання залишиться.

Відзначайте її досягнення, акцентуючи увагу не на оцінку, а на отримані знання, уміння

 Дитина повинна відчути, що не оцінка грає вирішальну роль, а те, за що вона отримала її.

Розкажіть їй, як багато вона може пізнати в школі і як цікаво буде із кожним роком набувати все нових і нових знань.

Вчіть дитину планувати свою діяльність. Якщо вона на­вчиться ставити перед собою конкретне завдання, то це спонукатиме її до діяльності.

Заохочуйте будь-які її почини, навіть якщо результат не буде одразу.